ДУРНИЙ, а, е.
1. розумово обмежений, тупий, нерозумний; протилежне — розумний, мудрий, ужив, як лайливе слово. В знач. ім. про таку людину.
2. некмітливий, недогадливий, недосвідчений, наївний. Воно ще дурне, хай підросте трохи.
— Дурноверхий, Дурноголовий.
3. дурного розуму — не тямлячи нічого; здуру; Нема дурних — а) хтось не такий нетямущий, як про нього думають; б) формула відмови у чомусь.
— Дурненький, Дурнуватий.
4. який виражає розумову обмеженість, тупість. Дурні очі.
5. розм. позбавлений розумного змісту; беззмістовний, даремний, непотрібний. Дурні розмови.
— Дур-ниця, Дурничка, Дурносміх.
— Дурні гроші — гроші, що легко дісталися, задарма.
— Дурняк. А на дурняко.
6. розм. який має осудний характер, негативний зміст. Дурна слава.
— Присл. Дурно, Дурощі, Дурносміх.