Дисонанс, у, ч.
1. муз. негармонійне поєднання двох і більше звуків, порушення співзвучності; відсутність милозвучності; протилежне — консонанс.
2. літ. неповна рима, коли в словах, що римують, збігаються приголосні при значній розбіжності голосних.
3. перен. відсутність у чомусь гармонії, невідповідність слів, поведінки когось настроям, переконанням інших людей.
Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь.
— Дисонансовий, Дисонувати.
Дисонанс в інших словниках
| Дисонанс — Словник чужомовних слів і термінів |
| Дисонанс — Великий тлумачний словник сучасної української мови |