Обличчя — Тлумачний словник української мови

Обличчя, я, с.

1. передня частина голови, на якій розташовуються очі, ніс, рот.

В обличчя — прямо, не приховуючи.

Мати своє обличчя — відрізнятися від інших.

Плювати в обличчя — відверто, цинічно зневажати.

Повертатися обличчям: а) спрямовувати увагу на когось, щось; б) починати ставитися прихильно.

2. перен. загальн