Лоб — Тлумачний словник української мови

ЛОБ, а, ч.; узверт. лобе.

  • Верхня частина обличчя людини або морди тварини, що міститься над очима. чоло (тільки у людини). О Лобний, Лобик, Лобище, Лоббнь, Лобатий, Лобастий.

2. перен., розм. про голову людини.

3. перен., передня частина чого-небудь. перед, передок, фронт.

Лобовий.

Баранячий лоб, геол. — відшліфована льодовиком скеля, заокруглена з одного боку.

Бити лобом (лобами) об землю; Розбивати лоба (лоби), зневажл. — схилятися перед ким-небудь, бити поклони;

На лобі [собі] записати — дуже добре запам'ятати;

Хоч лобом у стіну битися — про неможливість що-небудь зробити, про непереборні перешкоди.

3. перен., вульг. про хлопця, підлітка, парня. лобуряка.

4. заст. тиснути, кого забрили в солдати.