Край, -я, ч.; у зверт. Краю
1. гранична лінія, що обмежує поверхню або протяжність чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії. — кінець.
□ Крайній, присл. Скраю.
— Д передній Край, військ. — найближча до супротивника лінія оборони.
2. найвіддаленіша від центру частина якоїсь місцевості. — околиця.
3. чому. закінчення, припинення чогось. І кому і без додатка. закінчення життя, смерть.
4. місцевість, область, район і т. ін. з певними природно-кліматичними особливостями. — країна, сторона.
5. велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в Росії та Казахстані. Алтайський Край. □ Крайовий (до 4, 5 знач.).
— Краєм вуха чути (почути) — а) не повністю, трохи чути; б) чути між іншим, випадково;
— На краю мови-ли — близько до смерті;
— На краю світу — кудись дуже далеко;
— Рідний край — батьківщина, вітчизна;
— Через край — надміру;
— Без краю — а) безмежний (у просторі); б) необмежений (у часі); в) безмежно (у просторі); г) безперервно, постійно; ґ) дуже, надзвичайно; д) у дуже великій кількості;
— До краю — а) цілком, зовсім; б) далі нікуди.
Край2, прийм., зрод. указує на розташування предмета поблизу іншого.
— біля, коло.