Клин, ч.
1. род. а. загострений з одного боку і розширений з протилежного шматок дерева чи металу для розколювання, розщеплення чого-небудь.
— Клинбк, клинець, клинцювати.
— Забити (забити) клин між ким — посварити кого-небудь між собою;
— Клин клином треба вибивати — знищувати наслідки якоїсь дії чи стану тими ж засобами, через які вони сталися.
2. род. а. трикутна вставка в одязі, а також трикутна, часто висунута гострим кінцем уперед форма чого-небудь.
3. род. у. ділянка землі взагалі або частина земельного угіддя, що виділяється за певною ознакою.
— Клиноподібний, клинуватий, клинчастий.
4. у знач. присл. Клином. У формі гострокутного трикутника.
— Світ [не] клином зійшовся на кому, чому — це [не] єдиний вихід (людина, предмет і т. ін.); нема інших [є й інші].