Епікуре́єць, йця, ч.
1. Послідовник епікуреїзму, світогляду, за філософом Епікуром, де найвищим благом є розумна (згодом лише чуттєва) насолода.
2. Людина, що над усе цінує насолоду життям, особисте задоволення.
— Епікуреї́зм, епікурейство, епікурейський.
Епікуреєць в інших словниках
| Епікуреєць — Великий тлумачний словник сучасної української мови |