Емпіреї, мн., їв., заст.
1. за уявленням давніх греків і ранніх християн — найвища частина неба, повна світла і чистого вогню, де живуть боги (у греків) або святі (у християн).
2. ірон. місце блаженства, мрій, неземного існування.
— Ф витити (бути, перебувати) в емпіреях — бути мрійником, сприймаючи дійсність наївно, нереально.