ДИТИНА, и, ж. (мн. ДІТИ, ДІТЕЙ)
1. маленька дівчинка або маленький хлопчик. І про наївну, недосвідчену людину.
- Не будь дитиною — не кажи дурниць.
2. син або дочка, незалежно від віку.
3. перен. те, що успадкували характерні риси епохи, середовища та ін.
- Дитина воєнних часів.
— Дитя, Дитиніти, Дитинство, Дитичий, Дит-будинок, Дитсадок, Дитинний, присл. Дитинно, Дитинча, Дитинка, Дитинонька.
— Дитинець1, нця, ч., іст. центральна укріплена частина міста в київській русі, огороджена стінами. Див. Кремль.
Дисина в інших словниках
| Дисина — Великий тлумачний словник сучасної української мови |