Диполь — Тлумачний словник української мови

Диполь

Диполь, -я, ч.

1. фіз. пристрій, у якому два різної величини електричні заряди містяться на певній відстані один від одного.

— двополюсник.

2. радіо. антена у вигляді двох симетрично розташованих провідників.

— Дипольний.

Алфавітний покажчик

А 454 Б 770 В 550 Г 819 Д 1018 Е 326 Є 65 Ж 185 З 782 І 177 Ї 10 Й 11 К 733 Л 280 М 367 Н 640 О 337 П 1111 Р 723 С 879 Т 391 У 268 Ф 179 Х 159 Ц 83 Ч 132 Ш 144 Щ 23 Ю 14 Я 31