Язик, -у, ч.
1. рухливий м'язовий орган, розташований у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який є органом смаку, бере участь у процесі жування, ковтання; у людини — ще в процесі мовлення.
2. полонений, від якого можна здобути потрібні відомості.
- Бігати (побігати), висолопивши язика — робити що-небудь, клопотатися до знемоги.
- Вострий язик — глузливий, дотепний, уїдливий.
- Грішити (гріховодити) язиком (язиками) — говорити зайве, базікати.
- Давати (діти) волю язику (язикові) — не стримуватись у висловах, говорити, не соромлячись.
- Дріботіти язиком — дуже швидко, скоромовкою говорити.
- Мати довгого язика — не вміти зберігати таємницю.
- Молоти язиком — швидко, безупинно говорити щось, не варте уваги, теревенити.
- Наламувати (наламати) язика — набувати вправності у висловлюванні.
- Язик свербить — хочеться щось сказати, годі мовчати.
— Язикатий, Язикатість, Язиковий, Язичення, Язичити, Язичище, Язичковий, Язичний, Язичок.
Язик в інших словниках
| Язик — Словник чужомовних слів і термінів |