Утіха, -и, Ж.
І. 1. Почуття радості, задоволення, викликане ким-, чим-небудь.
2. Те, хто (що) спричиняє у когось таке почуття, забава, розвага; те, що заспокоює, усуває горе, сум, неспокій.
— Утіхонька (Втіхонька), Утішання (Втішання), Утішати (Втішати), Утішити (Втішити) кого, Утішатися (Втішатися), Утішитися (Втішитися) ким, чим, без додатка і заст. на кого, Щасливо, Утішений (Втішений), Утішка, розм., Утішливий (Втішливий), Утішливість (Втішливість), присл. Утішливо (Втішливо); Утішненький (Втішненький), Утішний (Втішний), Утішник (Втішник), Утішниця (Втішниця), Утішність (Втішність), присл. Утішно (Втішно).