Самітник, Самотник, а, ч.; у зверт. Самітнику, Самотнику.
1. людина, пристрасно віддана своїй релігії, вірі, що живе у відлюдному місці — у пустелі, печері, горах тощо. — Пустельник, Відлюдник.
2. перен. особа, що живе самітно або тримається осторонь від інших людей. — Відлюдько.
— Самітництво, Самітниця, Самітницький.
Самітник в інших словниках
| Самітник — Великий тлумачний словник сучасної української мови |