Корінь, реня, ч.
1. підземна частина рослини, що служить для закріплення рослини в ґрунті та всмоктування води і поживних речовин. Підземна частина окремих рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), яку вживають у їжу.
— Кореневий, Кореневище.
— Солодкий корінь — багаторічна рослина родини бобових, корінь якої використовують у промисловості та медицині; Корінь життя — женьшень (інші назви — локриця, солодець, солодка).
— Виривати з коренем — знищувати, викорінювати, усувати що-небудь або кого-небудь.
— Дивитися в корінь — заглиблюватися в сутність чогось.
— Пускати корінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину).
— Побити під корінь — підривати основу існування кого-, чого-небудь.
2. частина зуба, волосся, нігтя, що міститься в тілі.
Зміцнювати корені волосся.
— Коріння, Коренище, Корінець, Корінцевий, Коренастий, Укорінюватися.
3. перен. початок, джерело чого-небудь.
— Коренитися (до 1, 3 знач.).
— У корені — у самій основі, цілком.
4. лінгв. головна, центральна частина слова, що повторюється у всіх споріднених словах і містить основне ядро лексичного значення слова, яке відповідно уточнюється і видозмінюється певними афіксами.
— Коренева морфема.
— Кореневий.
5. мат. величина, яка з піднесенням її до певного ступеня дає дане число.
Квадратний корінь.