ЗАЄЦЬ, ЗАЙЦЯ, ч; у зверт. зайцю.
1. невеликий хутровий полохливий звірок родини гризунів, з куцим хвостом, довгими задніми ногами і довгими вухами.
— Заєць-білик — заєць, який узимку змінює рудувато-сіре забарвлення шерсті на біле;
— Заєць-русик — сірий заєць;
— Земляний заєць — те саме, що тушканчик;
— Морський заєць — вид тюленя, що водиться у білому морі.
— від (од, у) зайця (відняв, приніс);
— випрохав у зайця — про гостинець, принесений або привезений дітям із поля, подорожі і т. ін.;
— за двома зайцими ганитися (бігати, полювати) — намагатися одночасно здобути успіх у двох справах;
— соивати (соити) двох зайців — одночасно робити дві справи;
— як солоного зайця ганяти кого — не давати перепочинку кому-небудь.
— розм. вухань, розм. куций.
2. розм. безквитковий пасажир або глядач у театрі, кіно і т. ін.