Ефір, у, ч. і Етер, у, ч., зах. 1. міф. за уявленням давніх греків — сонцесяйний верхній шар повітря, де перебувають боги. 2. далека височінь, безповітряний простір (за гіпотезою фізиків XVIII–XIX ст., таке середовище заповнювало проміжки між елементарними частинками і весь світовий простір, будучи провідниками світла). 3. середовище (повітряний простір), в якому поширюються радіо- і телехвилі. 4. хім., мед. безбарвна легка органічна сполука з різким запахом, утворювана шляхом відщеплення води від спирту або фенолу.
— Ефірний, Ефірність, Ефіронбсний, Ефіронос, Ефіроманія.