Дух, у, ч.
1. психічний стан, загальне внутрішнє спрямування, свідомість. Дух досягнення людського. Абсолютний дух — нематеріальне начало в основі речей і явищ як первинне щодо матерії.
2. моральна сила людини, суспільства.
- Занепадати духом — втрачати надію, бадьорість, енергію;
- Набиратись духу — ставати сміливішим, наважуватися на щось;
- Не стає (не вистачає) духу — про брак сміливості, рішучості;
- У дусі — бути в доброму настрої.
— Духовний, Духовність, присл. Духовно, Духовий.
3. основний напрям, характер, зміст чого-небудь. Дух перемоги.
- У дусі — у певному напрямку;
- У тому ж (такому ж, цьому ж) дусі — так само.
4. род. а. за міфологічними і релігійними віруваннями — добра або зла надприродна істота, що впливає на життя природи і людини. Лісові духи. У християнстві — третя особа святої трійці; у спол. Святий дух.
5. род. а. за релігійними віруваннями — безсмертна нематеріальна основа в людині, що відрізняє її від тварини.
- Душа.
- Випустити дух — а) збити когось; б) умерти, загинути;
- Віддати богу дух (душу) — умерти;
- На духу — на сповіді;
- Ні сном, ні духом не знати — зовсім чогось не знати.
— Духівник, Духівництво, Духовний.
6. процес дихання. Дух перехопило.
- Скільки духу — дуже швидко.
— Духовий.
7. повітря; тепле, жарке повітря. Теплий дух ішов від пічки.
- Важким духом дихати — сердитися на когось.
— Душний, Духовка, Духота.
8. запах (приємний або неприємний). Дух весни.
- Щоб і духу не було (дух не пах, не смердів) — наказ комусь негайно і безповоротно зникнути, піти геть;
- Задати духу — покарати когось;
- Ні слуху, ні духу — нема жодної звістки.