Дорога, -и, Ж.
1. смуга землі, по якій їздять і ходять; штучно створений засіб для пересування, сполучення; підвісна дорога; перен., метон. слід, який лишається від руху чого-небудь.
- Вийти на широку дорогу — досягти певної мети;
- Забути дорогу — перестати десь бувати; рішуче з кимось порвати зв'язки;
- Обминати десятою дорогою — те саме, що й Забути дорогу;
- Перейти дорогу; поперек дороги стнути — бути перешкодою комусь на шляху досягнення мети;
- Провести в останню дорогу (путь) — ховати кого-небудь; бути на чиємусь похороні;
- Скатертю дорога (доріжка), виг. — і без тебе обійдемося!
2. місце для проходу чи проїзду.
- Дайте дорогу.
3. доступ до чогось, кого-небудь.
- Дорога додому вільна.
- Заступити (заказати) дорогу — закрити доступ, стати перешкодою комусь на шляху кудись;
- Пробивати собі дорогу — досягати успіхів у бажаній справі; виходити у чомусь на чільні позиції.
4. перебування в русі.
- Збираюсь у дорогу; у знач. присл. Дорогою.
5. правильний напрямок руху, діяльності.
- Запитай у дядька дороги.
- Вийти на вірну (правильну) дорогу (путь) — обрати правильний напрямок діяльності;
- Подорозі — а) в одному напрямку з кимось; б) мимохідь, попутно; в) разом з кимось ідучи;
- Туди й дорога — про того, хто не вартий співчуття.
— Доріжка, Доріженька, Дороговказ, Дорожній, Дорожник.