ДИМ, у, ч.
1. Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу) і газоподібних продуктів, що виділяються в повітря при згорянні чого-небудь.
- Аж Дим іде — дуже інтенсивно
- Диму без вогню не буває — про щось небезпричинне
- Дим коромислом (стовпом) — великий шум, гамір; про енергійні дії десь
- З димом пішло — згоріло, загинуло
- У дим п'яний — зовсім сп'янілий
2. Іст., метон. житло, господарство як податкова одиниця в Україні X—XVII ст.; і податок на житло у Київській Русі; подимне.
— ДИМІТИ, димитися, димний, димовий, димовловлювач, димок, димохід, димчастий.
Дим в інших словниках
| Дим — Великий тлумачний словник сучасної української мови |