ДИКУН, а, ч.
1. Людина з племені, що перебуває на рівні первісної культури. // Перен., зневажл. про групу некультурну людину.
2. Відлюдна, сором'язлива людина.
— Відлюдник, самітник.
— Дикунець, дикунка, дикунський, дикунство.
Дикун в інших словниках
| Дикун — Великий тлумачний словник сучасної української мови |