Горо, -а, ч.
1. Невелике округле підвищення на площині.
• Бувор, пагоро.
— Горокуватий, Гороастий, Горобк, Вороик, Гороин-ка, Гороонбс(ий).
2. Хвороблива випуклість на спині (рідше грудях) людини через викривлення хребта; жирові відкладення на спині веролюда.
— Гороатий, Гороатитися, Гороатенький, Гороань.
3. Присл. Горобм. У вигляді бугра, опукло.
• Гнути горо(й) — тяжко працювати; Своїм горобм (заробити, добути) — власною тяжкою працею, зусиллями.
Горо в інших словниках
| Горо — Великий тлумачний словник сучасної української мови |