Глас, -а, -а, заст.
1. уроч., поет. Голос.
Ні гласу, ні воздихання, заст. — цілковита тиша; повна увага до чогось.
Глас вопіющого в пустелі (пустині) — про думки, заклики, що не мають відгуку в суспільстві.
2. мн. Гласи, церк. назва мотивів, що складають систему церковного співу.
— Гласити.