Боярин, а, у.; узверт. Боярине.
1. Іст. У київській русі — великий землевласник, що належав до княжого двору і входив до складу військової дружини князя; у росії до петра І — особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців.
— Бояриня, Бояришня, Боярство, Боярський.
2. Етн. товариш молодого (жениха) під час традиційного весільного обряду в україні.
— Дружба.
— Бояринувати, Боярство.