Бляха — Тлумачний словник української мови

1. листове залізо, покрите переважно оловом або цинком.

— жерсть.

2. пряжка, значок і т. ін., зроблені з такого заліза або з іншого металу; металева пластинка для прикраси.

— бляхар, бляхарський, бляшаний, бляшанка, бляшаночка, бляшка, бляхувати.