Берег, а, ч.
1. край землі, а також місцевість, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. • бережина, узбережжя, прибережжя, надбережжя.
— береговий, бережняк, бережина, бережечок, бережистий, бережина, узбережжя, прибережжя, надбережжя, діал. береговині, берегівка.
— Держатися (триматися) берега — бути обачним, поміркованим у своїх діях, вчинках;
— Пускатися (пуститися) берега: а) занедбувати себе, порушуючи загальноприйняті норми суспільної поведінки; розбещуватися; б) втрачати спокій, рівновагу від хвилювання, страху і т. ін.; в) робити що-небудь по-своєму, відповідно до власного бажання, уподобання; г) вигадувати, уявляти собі те, чого немає і не було.
2. земляна поверхня (на відміну від водяного простору) • суходіл, суша.
3. перев. мн. смужка уздовж краю аркуша паперу, не заповнена текстом, малюнком тощо. • поля, маргінеси зах.
4. тільки мн. те, що по краях смугою обрамовує, обточує що-небудь. • облямівка, обідок, обвідка, облямування, окантування, кант рідше.
5. бокова частина дороги, шосе і т. ін., а також місце вздовж них. • край, узбіччя, узбічина.